INSIGHTS FROM RECENT TRIPS
ІНСАЙТИ З ОСТАННІХ ПОЇЗДОК
Hi friends, Recently, God has given me the opportunity to travel to Ukraine several times and to have a few meetings that were very important and direction-setting for me. These were meetings that revealed something new to me and confirmed God’s faithfulness and love. They opened a new perspective and gave me the opportunity to serve.
Друзі привіт. За останній час Бог дав мені можливість декілька разів зїздити в Україну та мати кілька зустрічей які були дуже важливими та скеровуючими для мене. Зустрічі які відкривали мені щось нове та підтвержували про Божу вірність та любов. Відкривали нову перспективу та давали можливість послужити.
During one of these trips, I was able to meet with Serhii, who before the full-scale invasion was a choir conductor in an Orthodox church in the town of Hoshcha. You may have already heard me mention him, or read about him in the book to which I contributed a chapter. By the way, you can already order this book on Amazon using the following link:
Light-Valley-Shadow-Death
Together, we went through our first combat experience in Sievierodonetsk, and it was to him that I first suggested gathering together during a short rest amid the war and shelling to hold our own worship service. I read the Bible and led a conversation about God’s Word as a Protestant, while he sang psalms as an Orthodox believer. We did all of this only about 800–1,000 meters from the line of contact, with the sounds of incoming fire nearby. It was also he who inspired me to create the first field chapel for soldiers.
Під час однієї з таких поїздок я міг зустрітися з Сергієм, який до повномасштабного вторгнення був деригентом хору в православній церкві в м Гоща. Можливо ви вже чули від мене про нього, або читали про нього в книзі, главу до котрої я написав. Доречі, замовити цю книгу ви вже можете на мазоні за посиланням:
Разом з ним ми пройщли наш перший бойовий досвід в Северодонецьку і саме йому я вперше запропонував зібратися разом під час відпочинку на війні та під обстрілами провести наше богослужіння. Я читав біблію і вів бесіду про слово Боже як протестант, а він співав псалми як православний. І це все ми робили всього десь в 800-1000 метрів від лінії зіткнення під звуки прильотів які були поруч. І це він надихнув мене зробити першу польову капличку для військових.
І ось ми, через 3,5 роки побачились знову. Він буввдома, це був вечір і як це часто в Україні не працювала електрика. МИ зустрілись в суцільні темряві під світло ліхтариків та свічок щоб знову поговорити про Бога та спробувати підбадьорити один одного. І це мені так нагадало наш перший бойовий досвід, як разом ми проходили через обстріли, страх та намагання згайти Бога в цьому усьому. І мені так було приємно знову з ними разом молитись та слухати як вони співають свої молитви.
But the story is this: after three years on the front lines, Serhii could no longer endure the psychological pressure. He laid down his weapon and left his unit without authorization (what is commonly referred to as going AWOL). He is deeply burdened by self-condemnation over this decision and has very few people he can talk to. At the same time, he is currently unable to attend his home church because he fears judgment from the congregation. All of this has created intense psychological and spiritual pressure. On the other hand, he simply does not have the strength to return to the war. I was grateful that we were finally able to meet, talk through all of this, and pray together with him, his wife, his father-in-law, and his mother-in-law.
Але історія така, що Сергій, після 3 років на фронті не міг більше витримати психологічного тиску та залишивши зброю самовільно залишив частину ( те що в народі називають СЗЧ). Він сам мучиться від самоосуду що він так вчинив та у нього майже не має тих з ким він може спілкуватися. Також зараз він не може відвідувати свою рідну церкву бо боїться осуду від вірян. Це все створює сильну психологічну та духовну напругу. Але з іншої сторони у нього не вистачає сил знову повернутися на війну. І я був радий що ми нарешті могли зустрітися поговорити про все це та помолитися разом з ним, його дружиною, тестем та тещею.
In reality, there are tens of thousands—if not hundreds of thousands—of people like Serhii today. Worn down, broken individuals who do not know how to move forward or what to do next. This is a heavy topic that few people talk about. Yet most of these people are in need of healing, guidance, and care. They need to see God’s love, His forgiveness, and His healing. I have been thinking about trying to start a regular Zoom group where believing veterans could be invited, as well as believing men who, like Serhii, could not withstand the pressure and left their units without authorization. However, I want to discern whether God is truly calling me to this and whether He will give me enough strength to faithfully lead such groups on a regular basis. Please pray for clarity from God for us in this matter.
Насправді таких як Сергій зараз десятки тисч, якщо не сотні. Змучених, поламаних людей які не знають як діяти далі та що робити. Це важка тема про яку мало хто говорить. Але більшість з цих людей потребують зцілення, направдення та турботи. Потребують побачити Божу любов, Його прощення та Його зцілення. В мене є думки спробувати зробити регулярну зум групу в яку можно запросити віруючих ветеранів, а також віруючих хлопців, які як Сергій, не витримали нагрузки та пішли у СЗЧ. Але я хочу побачити чи дійсно Бог мене призиває до цього та чи дасть Він мені достатньо сил щоб дійсно регулярно мати такі групи з хлопцями. Будь ласка моліться за ясність від Бога в цьому питанні для нас.
Також під час останніх зустрічей я мав можливість спілкуватися з іншими ветеранами які втратилі кінцівки на війні. Однам з них був інший Сергій. Цей Сергій був командиром взводу в якому знаходився інший Сергій про якого я розповідав на початку цього листа ( деригент православного хору). Прослуживши всього менше ніж пів року він втратив дві ноги. Я намагався як міг допомагати йому. І ось нарешті через декілька років я зустрівся з ним особисто.
He is doing well—he has received two prosthetics, walks on them, and has a job. But what I heard from him and from other men who lost limbs surprised me and showed me changes I need to make in how I work with veterans who have lost limbs.
In the past, when I heard someone talk about very difficult trials in their life, I would instinctively—and sometimes intentionally—change my facial expression to show sympathy and sorrow for what they were going through. However, through conversations with men who lost limbs in the war, I realized that this kind of sympathy—especially verbally expressing sorrow over the horrors they endured and the fact that their lives have changed forever—is not what supports them. They do not want to hear words of pity like that. They do not want to be told that they are disabled or that their lives are permanently changed.
What I once thought was an expression of Christian compassion actually works in the opposite way. They do not want to see a sad or pitying expression on my face. Instead, the best thing I can say is something like, “The way you are carrying yourself is a great example.” The focus should not be on their losses and suffering, but on their victories.
For me, this was a major revelation. I realized that I need to change many things in how I have been expressing compassion, and this is something I am actively working on now. If you are able to pray that God would continue to guide me in this, I would be very grateful.
Він молодець, зробив два протеза, ходить на них, має роботу. Але те що я почув від нього та інших хлопців які втратили кінцівки трошки здивувало мене і показало мені на зміни які мені потрібно робити в роботі з ветеранами які втратили кінцівки. Раніше, коли я чув як хтось розповідає мені про якісь важкі випробування в житті я мимоволі, а іноді і спеціально міняв міміку мого обличчя виражаючи співчуття та жаль що людина проходить через важкі випробувааня. Але спілкуючись з хлопцями які втратили кінцівки на війні я зрозумів що такого плану співчуття, а особливо якщо говорити словесно що я співчуваю про те жахіття яке він пройшов і яке проходить так як його життя змінилося раз і на завжди не є тим що їх підтримує. Вони зовсім не хочуть чути слова співчуття такого плану. Вони не хочуть чути що вони люди з інвалідністю і що їх життя змінилося раз і на завжди. І те що я раніше вважав як прояв християнського співчуття працює зовсім зворотньо. Вони не хочуть бачити від мене кислої міни. А найкрще що я можу сказати що те як ти тримаєшся це гарний приклад. Треба не фокусуватися на втратах та їх стражданнях, а на іх перемогах. Для мене чомусь це було прямо великим відкриттям. Я зрозумів що мені треба багато чого міняти в тому як я звик виражати своє співчуття. і це є тим над чим я працюю зараз. Якщо ви зможете молитися щоб Бог більше мене скеровував в цьому то я буду вам дуже вдячний.
Also, in February I am planning to visit two veterans in Poland. One of them previously had a Christian background and even played in a worship band, but later walked away from God. His name is Sasha. During the war, we were very close. Now he is in poor health and has a disability. Even more difficult is the fact that his young son also has a disability and a serious diagnosis. I want to visit his family, spend time with them, and talk with them. I also want to challenge Sasha to begin attending church again, and I am even considering planning the trip in such a way that I could invite him and go together with him to a local church on Sunday. I do not know how he will respond to this, so I ask you to please pray about this.
Також в лютому я хочу відвідати двох ветеранів в Польші. Один із них мав християнський досвід, навіть грав у групі прославлення. Але потім відійшов від Бога. Його звати Саша. На війні ми були дуже близькі з ним. Але зараз у нього погане здоровя і він має інвалідність. А найважче те що його малий син акож має інвалідність і важкий діагноз. Я хочу відвідати їч сімю, поспілкватися, а також я хочу зробити виклик Сашку знову почати відвідувати церкву і навіть хочу спробувати поїхати таким чином щоб запросити його і разом сходити в місцеву церкву в неділю. Я не знаю як він відреагує на то і тому прошу вас молитися про це.
And finally, as I mentioned briefly earlier, I am planning to launch a project aimed at creating an opportunity for long-term Christian impact among veterans, as well as building a veteran community. This project is scheduled to begin in mid-March. You can learn more about this project by following the link below:
The-Weekend-in-Europe-Project-12-18
I am deeply grateful to everyone who has chosen to support us in making this project a reality. So far, we have raised 33.5% of the total amount needed. If you feel led to make an additional gift specifically for this project, you may do so through my account at the link provided. But please be sure to let me know that the donation is designated for this project. And as always, these donations are not subject to tax. Here is my email address: Yazvinskiy.family@gmail.com
Please also pray for wisdom from God, that He would show us whom to invite, and that He would already be at work in their hearts. Pray as well that they would have interest and a desire to join this project.
Ну і останнє. Як я трошки писав, я планую запустити проект який має на меті створити можливість довгострокового християнського впливу на ветеранів, а також побудова ветеранського комьюніті. Цей проект має початися вже в середині березня. Детальніше про цей проект ви можете взнати перейшовши по посиланню:
The-Weekend-in-Europe-Project-12-18
Я дуже вдячний усім хто захотів підтримати нас на реалізацію саме цього проекту. Ми вже зібрали 33,5% від тієї суми яка потрібна нам. Якщо у вас буде бажання зробити екстра пожертву саме для цього проекту, то ви можете це зробити на мій рахунок за цим посиланням але обовязково напишіть мені що ці гроші були пожертвовані саме на цей проект. Ну і як завжди ці пожертви не обкладаються податком. Ось мій Імейл: Yazvinskiy.family@gmail.com
Також будь ласка моліться за мудрість від Бога та щоб Він вказав нам яких людей запросити та щоб Бог вже працював в їх серцях. А також моліться щоб у них був інтерес та бажання приєднатися до цього проекту.
Comments
Post a Comment